Середньовічний Хотин

Незважаючи на те, що Західнополісько-волинський регіон був географічною та етнокультурною периферією українських земель, на його території впродовж досліджуваного періоду відбувались активні етнотворчі процеси. Але очевидно, що таке окраїнне, пограничне положення цього регіону та потужні міграції племен в середньолатенсько-пізньоримський періоди зумовили особливості етногенетичних процесів на його території. Наприклад, однією із етнічних основ формування етнокультурних спільнот в цьому регіоні в середньолатенсько-ранньоримські часи завжди були прийшлі племена, а в пізньоримський період вони були єдиною етнічною основою створення вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення. Це стосується також й знищення процесу етногенезу східних слов’ян і повна (чи майже повна) зміна населення в пізньоримський період.

Такі країни зазвичай не витримують першого військового удару і розсипаються на друзки. Чому ж ми встояли? Чому сьогодні наша сила більша, ніж торік? Будь-хто впевнено відповість: завдяки волонтерам та добровольцям, завдяки сильному громадянському суспільству.

Середньовічне лицарство Лицарство — це символ Середньовіччя, один з головних його символів, і пояснювати це не потрібно. Лицарство — це, насамперед, кіннота. Лицар — це професійний кінний воїн: і іспанський та італійський кабальєро, і французький шевальє, трошки інше походження цього терміну в англійській та німецькій мовах, але скрізь лицар — це, перш за все, професійний кінний воїн. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов’язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII–ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі — те, чим Європа зобов’язана кочівникам, передусім, аварам.

Сутеніло. У дворику музею «Арсенал» юрмився натовп, який чекав на дещо нове, цікаве та інтригуюче — нічну екскурсію. Охочих узяти участь у екскурсії було значно більше, ніж сподівалися організатори. Люди прийшли парами, сім’ями, а то й цілими групами. Адже у Львові лише розпочинається «життя» незвичайних екскурсій, а нове завжди цікаве.

Музику тоді ще не записували нотами, тому нелегко сказати, якими були ці зміни, але до появи нотного запису існувала майже повна згода щодо питання форми богослужіння - церковний рік був розписаний дуже детально, так само як структура літургії і її музика. Деякі релігійні центри противились цим змінам, і завдяки тодішнім суперечкам ми можемо зараз почути Мозарабську літургію в іспанському соборі в Толедо, а Амвросіанську - в міланському соборі на півночі Італії.